глоса
ГЛО́СА¹, и, ж.
1. лінгв. Коментар, пояснення до незрозумілих слів і виразів, що подають на полях або в самому тексті стародавніх і середньовічних рукописів.
Малозрозумілі та незрозумілі для непідготовленого читача слова у давньоруських книжках пояснювалися за допомогою глос – перекладів або тлумачень прямо в тексті (контекстуальні, внутрішньорядкові глоси), над пояснювальним словом (міжрядкові глоси) або на берегах (полях) книги (маргінальні, покрайні глоси) (з наук. літ.);
Щоб народ ліпше розумів церковну мову, в печерських виданнях дуже часто на берегах книжки подають пояснення трудних слів (т. зв. глоси), часом дуже цінні та цікаві (І. Огієнко);
Час від часу І. Галятовський, остерігаючись неправильного розуміння, використовує своєрідні внутрішньотекстові глоси (В. Русанівський).
2. юр. Коментар законів або судових рішень.
У пізньому середньовіччі збільшується кількість літературних праць, присвячених римському праву, з'являються глоси до текстів юридичних пам'яток (з навч. літ.).
ГЛО́СА², и, ж.
Риба родини камбалових із тілом овальної форми і сплюснутими боками.
Глоса поширена в Чорному і Азовському морях, заходить в лимани і низов'я річок (з наук. літ.);
Очі глоси звичайно розміщені на правій стороні, але зустрічаються і лівосторонні особини (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)