катарсис
ката́рсис
• катарсис
(від грец. κάθαρσις — очищення)
- термін давньогрец. філософії, естетики й медицини, яким позначали суть естетичного співпереживання глядача з стражданнями персонажів драми. Арістотель у "Поетиці" застосував цей термін до трагедії, зазначивши, що вона "через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почуттів". Відсутність чіткого пояснення К. в "Поетиці" викликала різні його тлумачення і теорії (етична, медична, інтелектуалістична, збудження тощо). Найважливіші — етична та медична. Етична бере початок від часу появи коментованого італ. ученим В. Маджі видання Арістотелевої "Поетики" (1550). Пізніше її докладно розробив Г. Е. Лессінг у "Гамбурзькій драматургії", трактуючи поняття "катарсис" у моральному аспекті: трагедія облагороджує людські почуття, виховує в людині здатність до співпереживання, очищає від вад. Автор медичної теорії Я. Бернайс, спираючись на твердження Арістотеля про збуджуючий вплив музики і співу на людину, вважав, що трагедія викликає у глядача афекти психотерапічної розрядки, втихомирення. В сучас. естетиці К. розглядається як вища форма трагізму, коли траг. конфлікт і потрясіння, що його супроводжує, не пригнічує, а просвітлює душу. М. Бажан використав термін "катарсис" для аналізу не драматичного, а ліро-епічного твору. В рецензії на поему "Маруся Чурай" Л. Костенко він писав: "Вона [Маруся Чурай] хотіла, знедолена, самітна, покинута, з людської пам'яті зникнути, але — і в цьому пафос всієї поеми, її катарсис — народ не дає загинути тому найсильнішому й найсуттєвішому, що жило в щедрій і трудній душі нещасної дівчини-поетеси і що житиме в віках, — її слову, її пісні, її творчості". (Бажан М. Поема про кохання і безсмертя. В кн.: Наука і культура. Україна, 1980).
■ Літ.: Арістотель. Поетика. К., 1967; Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1975.
В. П. Маслюк.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)