контекст
конте́кст
• контекст
(лат. contextus — з'єднання, зв'язок, зчеплення)
- відносно завершена (змістом і формою) частина тексту, в межах якої оптимально виявляються сенс, значення окремого слова, фрази, образного вислову. Відомо, напр., що поза К. (його стилістичними та смисловими зв'язками) цитата може втратити первісне значення, набути іншого, не властивого їй змісту. В худож. л-рі К. визначає конкретний зміст, стиліст. забарвлення, міру виразності не лише окр. слів, фраз, а й худож. засобів (тропів, фігур стилістичних). Поза К. не можна вловити, скажімо, іронію, оскільки в К. є внутр., прихована смислова структура ("семантизуючий" К.), К. — величина непостійна: в одних випадках — це строфа, в інших — вірш, цикл, збірка, вся творчість письменника. К. важливий також у дослідженні літературного процесу загалом.
І. Франко впритул наблизився до сучас. поняття К., оперував ним. Науково плідним є дослідження укр. л-ри в європейському і світо вому К. Конкретно-історична дійсність, відображена у творі, сприймається як його максимальний (віддалений) К. і реалізує зв'язок дійсності автора і дійсності читача, внаслідок чого забезпечується істор. безперервність людського досвіду взагалі і досвіду худож. зокрема. В новітніх теор. дослідженнях наголошується на понятті "вертикальний контекст", що означає історико-філол. К. певного твору або його частини і передбачає адекватне сприйняття й естетичну оцінку тексту.
■ Літ.: Эткинд Е. Г. Разговор о стихах. М., 1970; Гинзбург Л. О лирике. Л., 1974; Тынянов Ю. Н Поэтика. История литературы. Кино. М., 1977; Паремиологический сборник. Пословица. Загадка (Структура, смысл, текст). М., 1978; Медведєва Л. М. Мовленнєвий акт і контекст. "Мовознавство", 1988, № 2; Маткова Л. А. Аллюзивность как категория вертикального контекста. "Вестник Московского университета. Серія 9. Филология", 1989, № 2.
Е. С. Соловей.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)