контекст

конте́кст

• контекст

(лат. contextus — з'єднання, зв'язок, зчеплення)

- відносно завершена (змістом і формою) частина тексту, в межах якої оптимально виявляються сенс, значення окремого слова, фрази, образного вислову. Відомо, напр., що поза К. (його стилістичними та смисловими зв'язками) цитата може втратити первісне значення, набути іншого, не властивого їй змісту. В худож. л-рі К. визначає конкретний зміст, стиліст. забарвлення, міру виразності не лише окр. слів, фраз, а й худож. засобів (тропів, фігур стилістичних). Поза К. не можна вловити, скажімо, іронію, оскільки в К. є внутр., прихована смислова структура ("семантизуючий" К.), К. — величина непостійна: в одних випадках — це строфа, в інших — вірш, цикл, збірка, вся творчість письменника. К. важливий також у дослідженні літературного процесу загалом.

І. Франко впритул наблизився до сучас. поняття К., оперував ним. Науково плідним є дослідження укр. л-ри в європейському і світо вому К. Конкретно-історична дійсність, відображена у творі, сприймається як його максимальний (віддалений) К. і реалізує зв'язок дійсності автора і дійсності читача, внаслідок чого забезпечується істор. безперервність людського досвіду взагалі і досвіду худож. зокрема. В новітніх теор. дослідженнях наголошується на понятті "вертикальний контекст", що означає історико-філол. К. певного твору або його частини і передбачає адекватне сприйняття й естетичну оцінку тексту.

Літ.: Эткинд Е. Г. Разговор о стихах. М., 1970; Гинзбург Л. О лирике. Л., 1974; Тынянов Ю. Н Поэтика. История литературы. Кино. М., 1977; Паремиологический сборник. Пословица. Загадка (Структура, смысл, текст). М., 1978; Медведєва Л. М. Мовленнєвий акт і контекст. "Мовознавство", 1988, № 2; Маткова Л. А. Аллюзивность как категория вертикального контекста. "Вестник Московского университета. Серія 9. Филология", 1989, № 2.

Е. С. Соловей.

Джерело: Українська літературна енциклопедія (A—Н) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. контекст — конте́кст іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. контекст — (від лат. contextus — тісний зв’язок, з’єднання) лінійне синтагматичне оточення, яке необхідне (чи достатнє) для реалізації потенцій значення слова або таке, що здатне породжувати певні зміни в значенні. Словник стилістичних термінів
  3. контекст — [контекст] -сту, м. (на) -с'т'і, мн. -стие, -с'т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. контекст — -у, ч. 1》 Закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу. 2》 перен. Про те, що розглядається як ціле, яке зв'язує і пояснює які-небудь явища, факти і т. ін. В контексті чого-небудь, в якому-небудь контексті. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. контекст — (грамат.) зміст, див. значення Словник чужослів Павло Штепа
  6. контекст — КОНТЕ́КСТ, у, ч., лінгв. Закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу. Словник української мови у 20 томах
  7. контекст — конте́кст (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу точно визначити смисл окремого слова або виразу, що входять до цього лінгвістичного оточення. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. контекст — КОНТЕКСТ — у найширшому значенні — сукупність деяких обставин, від яких залежить значення або сенс будь-якого знака, вислову, тексту, дії. Філософський енциклопедичний словник
  9. контекст — КОНТЕ́КСТ, у, ч. Закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу. Слово може мати не одно, а кілька значень, може бути багатозначним — залежно від контексту (Курс сучасної укр. літ. Словник української мови в 11 томах