контекст
КОНТЕ́КСТ, у, ч., лінгв.
Закінчений за змістом уривок тексту, що дає змогу встановити значення слова або речення, які входять до його складу.
Розрізнити омонімічні утворення допомагає контекст, зокрема синтаксичні зв'язки, граматична та лексична сполучуваність (з наук.-попул. літ.);
У художньому творі естетичне навантаження кожного елемента тексту визначає близький контекст – фрази, епізоду, ситуації, та широкий контекст – твору, творчості письменника (з навч. літ.);
// перен. Сукупність різних чинників, необхідних для розуміння, пояснення якого-небудь явища дійсності.
Карл-Йозеф і тут блискуче впіймав контекст (Ю. Андрухович);
Звичайно, не знаючи контексту, важко побачити в ній [чернетці] панораму епохи (В. Діброва);
– Слухай, – сказала дружина. – Ми випали з культурних контекстів. А й справді, коли ми були останній раз в театрі чи в якійсь галереї? (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)