імпресіонізм
імпресіоні́зм
• імпресіонізм
(франц. impressioriisme, від impression — враження)
- напрям у мист-ві й л-рі 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст., представники якого прагнули відтворити реальний світ у його рухливості й мінливості, передати свої враження. Склався і найповніше виявився у франц. живопису та л-рі 60 — 80-х pp. 19 ст. (Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, К. Піссарро, А. Сіслей), поширився на мист-во й л-ру ін. країн. Назва походить від картини К. Моне "Враження. Схід сонця", що 1874 експонувалася на виставці в Парижі. В сучас. рад. науці усталився погляд на І. як на мист-во в основі реалістичне, з яскравою своєрідністю естетики й поетики. Світоглядно імпресіоністи дотримувались традицій сенсуалістичного матеріалізму, особливо вкорінених у франц. худож. культурі. Розглядаючи світ як об'єктивну данність, вони не відокремлювали дійсність від сприйняття і вважали, що передані засобами мист-ва враження здатні виражати істини буття. Водночас зосередженість І. на чуттєвих спостереженнях приховувала в собі можливість впадання в суб'єктивізм. У л-рі І. найвиразніше заявив про себе у прозі Е. і Ж. Гонкурів ("Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво" — так формулювали вони своє розуміння худож. творчості). Осн. принципи І. в поезії сформульовані П. Верленом у вірші "Поетичне мистецтво" (1874). Розвиток І. у франц. л-рі ост. третини 19 — поч. 20 ст. продовжувався у творчості Е. Дюжаердена, Ж. Лафорга, Ж. Леметра та ін. Риси І. відбилися у романі М. Пруста "В пошуках втраченого часу" (1912 — 22). На поч. 20 ст. поширеним напрямом стає він у нім. і, особливо, австр. л-рі (Д. фон Лілієнкрон, И. Шлаф, Г. Бар, А. Шніцлер, П. Альтенберг, Г. фон Гофмансталь та ін.). Яскраво імпресіоніст. характер має рання творчість норв. письменника К. Гамсуна (романи "Голод", "Пан", "Вікторія" та ін.). В Англії принципи І. по-різному виражені у творчості Дж. Мура, Е. Доусона, О. Уайлда, Ф. М. Форда. І. поширився й на слов'ян. л-ри. Зокрема у Польщі він виявився як у поезії (К. Тетмайер, М. Вольська, Ю. Тувім), так і в прозі (В. Реймонт, С. Жеромський, В. Сєрошевський). У рос. л-рі імпресіоніст. стиль проявився у творах А. Чехова, І. Буніна, І. Анненського, К. Бальмонта. В сюжеті й композиції імпресіоністичного роману та ін. прозових жанрів відсутня наскрізна дія, її організуюча роль у творі.
В укр. л-рі імпресіоніст. стильова манера виразно позначилася на творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської. Елементи імпресіоністичної образності характерні для стилю Г. Михайличенка, Г. Косинки, А. Головка, М. Хвильового, М. Івченка та ін. В серед. 20 ст. І. як самостійний напрям вичерпав себе.
■ Літ.: Вентури Л. От Мане до Лотрека. М., 1958; Импрессионисты, их современники, их соратники. М., 1976: Андреев Л. Г. Импрессионизм. М., 1980; Наливайко Д. С. Искусство: направлення, течения, стили, ч. 2. К., 1985; Усенко Л. В. Импрессионизм в русской прозе начала XX века. Ростов-на-Дону, 1988.
Д. С. Наливайко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)