абревіатура
АБРЕВІАТУ́РА, и, ж., лінгв.
Слово, утворене скороченням двох або кількох слів, складів чи літер, напр.: райрада, ВАК, ООН.
Він користувався в значній мірі готовою вже поезією мови, готовим запасом абстракцій і абревіатур (І. Франко);
Окрему групу серед складних слів становлять так звані абревіатури, або складноскорочені слова (з наук. літ.);
// Загальноприйняті скорочення слів на письмі, напр.: див., і т. ін., пор.
△ (1) Лі́терна абревіату́ра, лінгв. – складноскорочене слово, компонентами якого є початкові літери слів (перев. в офіційних назвах держав, установ, партій і т. ін.).
Літерні абревіатури пишуться великими літерами і без крапок після кожної з них (з навч. літ.);
(2) Поскладо́ва абревіату́ра, лінгв. – складноскорочене слово, компонентами якого є початкові склади відповідних повних слів.
Зростання кількості поскладових абревіатур пояснюється тим, що вони вільно стають за основу творення нових, похідних слів за допомогою суфіксів: від нардеп – нардепівський (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)