амінь
АМІ́НЬ, присл.
1. бібл. Безперечно, безсумнівно, правильно, істинно.
А Цареві віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь (Біблія. Пер. І. Огієнка);
// у знач. ім. Істина.
Скільки-бо Божих обітниць, то в Ньому так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. (з великої літери), бібл. Найменування Ісуса Христа.
І до Ангола Церкви в Лаодикії напиши: Оце каже Амінь, Свідок вірний і правдивий, початок Божого творива (Біблія. Пер. І. Огієнка).
3. у знач. пред. Кінець.
Ти ж під тином, Сумуючи, у бур'яні Умерла з голоду. Амінь (Т. Шевченко);
– Раз ти йому [господареві] шкоду зробиш, то й нашій приязні амінь (І. Франко);
– Гляди, Маковею, вдруге розгубишся: тоді амінь тобі! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)