аскет
АСКЕ́Т, а, ч.
1. У давнину – християнський подвижник, який виснажував себе постом; пустельник.
Довгий, сухорлявий о. Мойсей трохи скинувсь своєю постаттю й видом на тих довгих, темних аскетів святих, що малюють на візантійських образах (І. Нечуй-Левицький);
Строгий мораліст і аскет Іван Вишенський по смерті князя Острозького прямо відзивався про нього як про єретика (І. Франко);
Він був схожий на молодого аскета, що перебрався в пустиню (П. Колесник);
// Послідовник аскетизму (у 1 знач.).
Йог-аскет ретельно стежить за своїм тілом, щоби хвороби не відволікали його від роздумів і просування по шляху самовдосконалення (з наук.-попул. літ.).
2. перен. Людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби, веде суворе життя.
Може він зробитися якимсь аскетом-ученим, упірнути в науку і, далеко-далеко од світу й од життя, потонути в своїх учених книжках (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)