ач
АЧ, розм.
1. виг. Уживається для вираження здивування, докору, незадоволення, захоплення і т. ін.
– Ач, утекла! .. – мовить він голосно. – Ген-ген уже... за горою... Ну, та й дівчина ж! (Панас Мирний);
– Ач, привітався, ледве підняв бриля, – скипів Аркадій Петрович (М. Коцюбинський).
2. част. Уживається (часто в сполученні з який, як), щоб звернути чиюсь увагу на кого-, що-небудь.
Дивилися та дивувались На новобранця чабани, Та промовляли, що й вони Таки не дурні: – Ач якого Собі ми виблагали в Бога Самодержавця (Т. Шевченко);
– Ач яку новину сказав! (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)