бабак
БАБА́К, рідше БАЙБА́К, а́, ч.
1. Великий гризун родини білячих, товстий і незграбний, що живе у степу в норах; цінний хутром та шкірою.
Рушиться по полю сніг. Свиснув бабак, почорніла дорога. Струмінь в ярочку побіг (Я. Щоголів);
Вже на одвалах нір вигрівались на сонці байбаки (Н. Рибак);
* У порівн. До війни ніде отак і не доводилось бувати. Сидів, як бабак, у своїй балці (А. Головко);
З ранньої осені до весни бабак впадає в сплячку (з навч. літ.);
// Хутро бабака.
Та таки й одягнена [Явдоха] .. Кожух білих смушків під тяжиною і бабаком обложений (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. перен. Неповоротка, ледача людина; нероба, ледар.
Хто б сподівавсь, що Турн бабак? (І. Котляревський).
◇ (1) Як байба́к у норі́, зі сл. жити – одиноко.
– Істинно так... живи та їж, поки роток свіж. От, приміром, я: живу сам, як байбак у норі, тільки й того, що до церкви та додому (М. Лазорський).
Словник української мови (СУМ-20)