балакати
БАЛА́КАТИ, аю, аєш, недок.
1. про кого – що і без дод. Те саме, що розмовля́ти.
А мельник той був чоловік дуже понурий .. і балакати не любив (Марко Вовчок);
Посходилися люди, балакають (Л. Мартович);
В хаті старі балакали про свої справи (І. Нечуй-Левицький);
Без хвилювань, без мук з тобою я балакав (М. Рильський);
// що. Говорити, казати.
– Сьогодні Зінька така сумна була. Питала мене, чи правда, що ото балакають? (А. Головко).
2. розм. Володіти мовою.
Народ письменний страх. Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка);
Ось уже їй восьмий пішов, а вона ще й балакати не навчилась (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)