балакання
БАЛА́КАННЯ, я, с.
Дія за знач. бала́кати 1.
Заки громада змогла розібрати дотепно, що робити, над'їхав комісар; то вже не було часу на балакання (Н. Кобринська);
// Те, що хтось говорить.
Без мене, може, розгадали Чудне балакання моє (Л. Глібов);
– Що я маю слухати їх нудного балакання? (І. Франко);
Саме тепер була [Анна] для всіх жінок і дівчат найцікавішим предметом, а дальша доля поважної дівчини неабияким предметом балакань і вгадування (О. Кобилянська);
Бурдун, не діждавшись кінця балакання, перейшов до діла (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)