балакання
БАЛА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. бала́кати 1.
Заки громада змогла розібрати дотепно, що робити, над’їхав комісар; то вже не було часу на балакання (Кобр., Вибр., 1954, 50);
// Те, що хтось говорить.
Без мене, може, розгадали Чудне балакання моє (Гл., Вибр., 1957, 286);
— Що я маю слухати їх нудного балакання? (Фр., III, 1950, 155).
Словник української мови (СУМ-11)