банда
БА́НДА, и, ж.
1. Озброєна група злочинців, які чинять пограбування, розбої, вбивства.
[Грек:] То винні все закони ваші римські – заборонили чесні товариства.., от маєте тепер злочинні банди! (Леся Українка);
– Одного злодія піймали були з конем аж під Полтавою на ярмарку .. Хотіли самосуд над ним учинити. А він став проситися: всіх, каже, викажу, усю банду, тільки щоб не вбивали (А. Головко);
Одного разу на село напала банда (О. Бердник);
// зневажл. Про озброєний загін, диверсантів або ворожі війська.
Всі народи віддавали свої сили на те, щоб розгромити фашистські банди, які напали на нашу Батьківщину (з газ.).
2. розм. Ватага, юрба, гурт.
Часто серед ночі .. хату сповняла ціла банда якогось непевного люду (М. Коцюбинський);
Капітана Гранта ціла банда розшукувала на чолі з лордом, а ти – сам, однісінький (О. Бердник).
3. муз. Оркестр з духових і ударних інструментів, який використовується в деяких операх під час дії на сцені або за нею.
Граючи, видобувся він на капельмейстра глиницької банди, а що був добрим українцем, то її батько, священик, приймав його з патріотизму частіше в себе і з часом, дорога пані, з часом... (О. Кобилянська);
В улицях Стамбула вiйськовi банди грали, полки Сулеймана на торжество скликали... (О. Назарук);
Видовищність класичної опери й балету полонила. Півроку працював [валторніст] у банді – оркестрі, що бере участь у виставі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)