бандурист
БАНДУРИ́СТ, а, ч.
1. Музикант, який грає на бандурі, або співак, який акомпанує собі на бандурі.
У Василя теж була своя “хвороба” – пристрасть до бандури. У шкільному гуртку бандуристів його ставили навіть за приклад (Яків Баш);
У Миргороді митець О. Сластіон встановив тісні контакти з місцевими бандуристами й лірниками (з наук.-попул. літ.);
Капела бандуристів.
2. етн. В Україні з давніх часів – мандрівний народний співець, який акомпанував собі на бандурі й нерідко сам складав пісні та думи; кобзар.
Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати (Т. Шевченко);
І довго лунала з майдану дрібна швидкомовка підків і веселий гомін струн старого бандуриста (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)