бандурист
БАНДУРИ́СТ, а, ч.
1. Музикант, який грає на бандурі, або співак, що акомпанує собі на бандурі.
У Василя теж була своя "хвороба" — пристрасть до бандури. У шкільному гуртку бандуристів його ставили навіть за приклад (Баш, Надія, 1960, 11);
Капела бандуристів.
2. етн. На Україні з давніх часів-мандрівний народний співець, що акомпанував собі на бандурі й нерідко сам складав пісні та думи; кобзар.
Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати (Шевч., І, 1951, 68);
І довго лунала з майдану дрібна швидкомовка підків і веселий гомін струн старого бандуриста (Тулуб, Людолови, І, 1957, 47).
Словник української мови (СУМ-11)