батьківщина
БА́ТЬКІВЩИНА², и, ж.
1. Спадщина від батьків.
– Батьківщини ми з нею не розтратили (Г. Квітка-Основ'яненко);
Він у нещаснім засліпленню змарнував свою батьківщину (І. Франко);
Він одружився, взяв половину батьківщини – три шнури поля, та поставив собі хату край села (М. Коцюбинський).
2. заст. Спадковий маєток.
Правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, – так тому й бути (Панас Мирний).
БАТЬКІВЩИ́НА і БА́ТЬКІВЩИНА, и, ж.
1. Країна стосовно до людей, які народилися в ній і є її громадянами; вітчизна.
Ніхто її [України] не рятує... Козачество [козацтво] гине; Гине слава, батьківщина (Т. Шевченко);
Усі наші біди від чужості своєму народові, від духовної відірваності від своєї Батьківщини (з газ.);
// Місце народження кого-небудь.
І прийшов Він [Ісус Христос] до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Звенигородський повіт – пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина! (І. Нечуй-Левицький);
Київ не був ні його батьківщиною, ні навіть місцем довгого перебування, але він знав його чудово (В. Підмогильний).
2. перен. Місце зародження, походження або виникнення чого-небудь.
Питання про походження сої до цього часу як слід не вивчено, проте більшість авторів вважає батьківщиною її Східну Азію і передусім Китай (з наук. літ.);
Батьківщина ураганів і тайфунів – тропіки (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)