бахкати
БА́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Створювати гучні короткі звуки; з силою стукати, ударяти.
[Мамаїха (виносить запалену свічку):] Хто це там бахкає? В голові б йому бахкало! (Ю. Яновський);
Загадкова темрява причаєно обступала мідявий вогонь, стріляло паліччя, бахкало гранчастими гострими іскрами в чорну сутінь (П. Загребельний).
2. Гучно стріляти.
Оглушливо бахкала гармата в ярку (О. Донченко);
– Хто воно ото в березі бахкав? – То панич горобці стріляв! – відповів Олекса... (Остап Вишня);
На позиціях, було, пригнешся в окопі, голову вниз, а гвинтівку виставиш та й бахкаєш навмання, щоб тільки офіцер чув (О. Гончар);
Козаки й татари похрипли, тепер тільки дзвеніла сталь, бахкали постріли, іржали коні (Ю. Мушкетик).
3. що, перен. Пити горілку, вино.
Іван бахкав чарку за чаркою (І. Нечуй-Левицький);
– Ходімо, бахнемо, – блимнув незнайомець похмуро-колючим поглядом, киваючи на кафе навпроти (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)