бахкати
БА́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех. Створювати гучні короткі звуки; з силою стукати, ударяти.
[Мамаїха (виносить запалену свічку):] Хто це там бахкає? В голові б йому бахкало! (Ю. Янов., III, 1959, 107).
2. неперех. Гучно стріляти.
— Хто воно ото в березі бахкав? — То панич горобці стріляв! — відповів Олекса… (Вишня, II, 1956, 260);
Оглушливо бахкала гармата в ярку (Донч., III, 1956, 423).
3. перех. Пити горілку, вино.
Іван бахкав чарку за чаркою (Н.-Лев., III, 1956, 352).
Словник української мови (СУМ-11)