безбарвний
БЕЗБА́РВНИЙ, а, е.
1. Який не має кольору, забарвлення; позбавлений барв.
Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину (М. Коцюбинський);
Її скам'яніле обличчя, здавалося, не виказувало ніяких почуттів, безбарвні губи ледве рухалися (С. Журахович);
При нагріванні без доступу повітря фосфор легко плавиться, перетворюючись на безбарвну рідину (з навч. літ.).
2. перен. Який не має яскраво виявлених рис; нічим не примітний; невиразний.
[Дон Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним (Леся Українка);
Боровик навмисне підбирав безбарвні слова, і від того мова ставала кострубатою, ніби неживою (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)