безбарвний
БЕЗБА́РВНИЙ, а, е.
1. Який не має кольору, забарвлення, позбавлений барв.
Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину (Коцюб., І, 1955, 138);
Її скам’яніле обличчя, здавалося, не виказувало ніяких почуттів, безбарвні губи ледве рухалися (Жур., Вечір.., 1958, 370);
При нагріванні без доступу повітря фосфор легко плавиться, перетворюючись в безбарвну рідину (Хімія, 9, 1956, 92).
2. перен. Який не має яскраво виявлених рис; нічим не примітний; невиразний.
[Дон Жуан:] Живу, немов якась душа покутна, серед людей чужих або й ворожих, життям безбарвним (Л. Укр., III, 1952, 396);
Боровик навмисне підбирав безбарвні слова, і від того мова ставала кострубатою, ніби неживою (Собко, Справа.., 1959. 202).
Словник української мови (СУМ-11)