безвірник
БЕЗВІ́РНИК, а, ч.
1. Людина, яка не визнає існування Бога, релігію, не вірить у Бога; безбожник, атеїст.
– Пан Франка – безвірник, Бога не визнає, – сказав, усміхаючись лагідно, отець Михайло (П. Колесник);
– Де ж той Єрусалим, що ти говориш? – У серці він, безвірнику. Я йду до нього, щоб знайти його у своєму серці... (Р. Іваничук);
Багато проникливіший як за безвірників, так і за фанатиків, Ісус здогадувався, що цим величним спорудам судився недовгий вік (із журн.).
2. перен. Безчесна, безсовісна людина.
Я ось розповім у районі, як у нас уміють тут маскуватись .. Перед усім зльотом войовничих безвірників викрию – хай знають про наших святих та тихих (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)