безвірник
БЕЗВІ́РНИК, а, ч.
1. Людина, яка не визнає існування Бога, релігію, не вірить у Бога; безбожник, атеїст.
– Пан Франка – безвірник, Бога не визнає, – сказав, усміхаючись лагідно, отець Михайло (П. Колесник);
– Де ж той Єрусалим, що ти говориш? – У серці він, безвірнику. Я йду до нього, щоб знайти його у своєму серці... (Р. Іваничук);
Багато проникливіший як за безвірників, так і за фанатиків, Ісус здогадувався, що цим величним спорудам судився недовгий вік (із журн.).
2. перен. Безчесна, безсовісна людина.
Я ось розповім у районі, як у нас уміють тут маскуватись .. Перед усім зльотом войовничих безвірників викрию – хай знають про наших святих та тихих (О. Гончар).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- безвірник — безві́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- безвірник — Безбожник, АТЕЇСТ, недовірок, невіра, як ім. невірний, сов. невіруючий, рел. геретик, єретик, блюзнір. Словник синонімів Караванського
- безвірник — -а, ч. Людина, яка не визнає існування Бога, релігії і бореться з релігійним культом; атеїст, безбожник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- безвірник — див. грішник Словник синонімів Вусика
- безвірник — АТЕЇ́СТ (людина, яка заперечує існування бога), БЕЗБО́ЖНИК, НЕВІ́РУЮЧИЙ, БЕЗВІ́РНИК, БЕЗБО́ЖНИЙ рідко, НЕ́ХРИСТ заст., лайл. Читання настільки перевернуло мій світогляд, що з незвичайно релігійного хлопця.. я став на 13 році життя атеїстом (М. Словник синонімів української мови
- безвірник — Безві́рник, -ка, -кові, -ку! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- безвірник — БЕЗВІ́РНИК, а, ч. Людина, яка не визнає існування бога, релігію і бореться з релігійним культом. — Пан Франка — безвірник, бога не визнає, — сказав, усміхаючись лагідно, отець Михайло (Кол., Терен.., 1959, 136). Словник української мови в 11 томах