безвірний

БЕЗВІ́РНИЙ, а, е.

1. Який не визнає існування Бога; невіруючий.

– Безвірний Хома, – сказала, похитуючи головою, Устя (Б. Лепкий);

Може, тепер, коли через безвірну владу почали хитатися підвалини церкви, саме такого й треба настоятеля – палкого, як вогонь, і твердого, як кремінь (Б. Антоненко-Давидович).

2. Який втрачає віру, впевненість, переконаність у чомусь або комусь.

Перед природою незнаною змирилась Душа чернеча, в богомільстві сонна, І в темряві бездонній топилась, Як думка князя тьми, в омані чорна, У вірі безвірна, в законі беззаконна (П. Куліш);

Збирає [Йон] біля себе хлопців і щось затіває.. – Хочуть ніби перебрати читальню, – вів своє Сергій. – Хай. – Йон проти церкви. – Бо знайшов віру, а церква безвірна (У. Самчук).