безголовий
БЕЗГОЛО́ВИЙ, а, е.
1. Який не має голови.
Тут же, на морському дні, живуть деякі представники безголових, або пластинчатозябрових, молюсків (з наук. літ.);
// Якому відтято голову; обезглавлений.
Кинула [Секлета] на долівку безголовий тулуб [курки], він бив крилами, підкидався (О. Донченко);
Вихопив [Тур] свою шаблю й одним ударом стяв печенігові голову. У ту ж мить, коли безголовий тулуб печеніга хитнувся і важко падав на землю, Тур уже біг до Дніпра (С. Скляренко);
Бринить деінде безголовий сонях, і скирта-дума у сніги пливе (М. Вінграновський).
2. перен. Дурний, дурноголовий.
Тут Микита зірвавсь: – Усі ви безголові! (П. Тичина);
– Атож, ждіть Указу, барани безголові, – глузливо озвався високий молодик зі світлими злими очима (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)