безголовий
БЕЗГОЛО́ВИЙ, а, е.
1. Який не має голови.
Тут же [на морському дні] живуть деякі представники безголових, або пластинчатозябрових, молюсків (Курс заг. геол., 1947, 165);
// Якому відтято голову; обезглавлений.
Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки (Шевч., II, 1953, 232);
Кинула [Секлета] на долівку безголовий тулуб [курки], він бив крилами, підкидався (Донч., III, 1956, 133).
2. перен. Дурний, дурноголовий.
Тут Микита зірвавсь: — Усі ви безголові! (Тич., І, 1946, 112);
Я все пам’ятаю. Все: і як той Пуперюк з німецьким кайзером безголового гетьмана в нашому Києві ставив… І як він Україну пілсудчикам продавав (Жур., Вечір.., 1958, 356).
Словник української мови (СУМ-11)