безгомінний

БЕЗГОМІ́ННИЙ, а, е.

У якому не чути гомону, звуків, голосів; тихий, беззвучний.

Вона .. дивилась якийсь час мовчки в чудову безгомінну ніч (О. Кобилянська);

Гудіння моторів, крякання автомобільних сигналів, паровозні сирени сповнюють колись безгомінні ліси, нагадуючи про нові часи (П. Загребельний);

Марія в той час дуже нагадує людину, що пливе у відкритому морі серед безгомінної тиші (з публіц. літ.).

Значення в інших словниках

1. безгомінний — безгомі́нний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. безгомінний — -а, -е. В якому не чути гомону, звуків, голосів; тихий, беззвучний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. безгомінний — див. мовчазний  Словник синонімів Вусика
4. безгомінний — ТИ́ХИЙ (сповнений тиші, без голосних звуків), БЕЗЗВУ́ЧНИЙ, БЕЗГОМІ́ННИЙ, БЕЗМО́ВНИЙ, МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗШЕЛЕ́СНИЙ (в якому не чується шелесту). Ніби слухає нас тиха зоряна ніч, Що над нами узори зіткала (І.  Словник синонімів української мови
5. безгомінний — Безгомі́нний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. безгомінний — БЕЗГОМІ́ННИЙ, а, е. В якому не чути гомону, звуків, голосів; тихий, беззвучний. Вона.. дивилась якийсь час мовчки в чудову безгомінну ніч (Коб.  Словник української мови в 11 томах