безгомінний
БЕЗГОМІ́ННИЙ, а, е. В якому не чути гомону, звуків, голосів; тихий, беззвучний.
Вона.. дивилась якийсь час мовчки в чудову безгомінну ніч (Коб., III, 1956, 207);
Гудіння моторів, крякання автомобільних сигналів, паровозні сирени сповнюють колись безгомінні ліси, нагадуючи про нові часи (Загреб., Європа 45, 1959, 46).
Словник української мови (СУМ-11)