безгомінно

БЕЗГОМІ́ННО. Присл. до безгомі́нний.

Виринула в його душі туга за домом… туга.., що безгомінно пристала до нього… (Коб., II, 1956, 91);

// у знач. присудк. сл.

Рудник ще спав. Скрізь було безлюдна і безгомінно (Гур., Життя.., 1954, 278).

Значення в інших словниках

1. безгомінно — безгомі́нно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. безгомінно — Присл. до безгомінний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. безгомінно — БЕЗГОМІ́ННО. Присл. до безгомі́нний. Виринула в його душі туга за домом... туга.., що безгомінно пристала до нього... (О. Кобилянська); // у знач. пред. Рудник ще спав. Скрізь було безлюдно і безгомінно (О. Гуреїв).  Словник української мови у 20 томах
4. безгомінно — див. тихо  Словник синонімів Вусика