безгомінно
БЕЗГОМІ́ННО.
Присл. до безгомі́нний.
Виринула в його душі туга за домом... туга.., що безгомінно пристала до нього... (О. Кобилянська);
// у знач. пред.
Рудник ще спав. Скрізь було безлюдно і безгомінно (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)