безгоміння
БЕЗГОМІ́ННЯ, я, с.
Відсутність гомону, звуків, голосів; тиша.
На місяцеві споконвіку безвітря, безгоміння (Сл. Гр.);
Навкруги розтаборився дикий малинник і стояло чітке безгоміння (М. Хвильовий);
Пес, скориставшись із безгоміння, .. починав перекличку (І. Багряний);
– Мене якось бентежить оця тиша у селі, – майже пошепки сказала Ніна, щоб не дуже порушувати безгоміння (О. Копиленко);
І морок вливається в парк, і тиша над парком спливла, І никнуть будівлі навкруг, сповиті важким безгомінням (М. Бажан);
І сновигали в безгомінні три хлопці, три душі, три тіні (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)