безгоміння
БЕЗГОМІ́ННЯ, я, с. Відсутність гомону, звуків, голосів; тиша.
На місяцеві споконвіку безвітря, безгоміння (Сл. Гр.);
— Мене якось бентежить оця тиша у селі, — майже пошепки сказала Ніна, щоб не дуже порушувати безгоміння (Коп., Земля.., 1957, 85);
І морок вливається в парк, і тиша над парком спливла, І никнуть будівлі навкруг, сповиті важким безгомінням (Бажан, Роки, 1957, 191).
Словник української мови (СУМ-11)