беззубо
БЕЗЗУ́БО.
Присл. до беззу́бий.
Розхмаривсь і дід. – О, горобенятка вже встали. – Сміявсь їм із далечі беззубо (А. Головко);
Баба сидить понуро, мовчки, беззубо жвакаючи зморщеними, як перепечене яблуко, синюватими губами (Б. Антоненко-Давидович);
Подивилася [баба] на себе, на лису, беззубо собі посміхнулась (І. Драч);
Нам, звісно, хотілося побачити на чемпіонаті Старого Світу українську збірну. Навряд чи вона зіграла б так само беззубо, як шведи чи бельгійці (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)