безконечно
БЕЗКОНЕ́ЧНО, рідше БЕЗКІНЕ́ЧНО.
Присл. до безконе́чний, безкіне́чний.
Справа і зліва безконечно тяглися спресовані маси дерева, цегли (М. Коцюбинський);
[Шалімов:] Я прожив біля тебе, і тільки тепер .. зрозумів, як безконечно ти мені дорога (І. Кочерга);
Карапетьян міг би розповідати свої “новели” безкінечно, перевершуючи достославну Шехерезаду (І. Багряний);
Здавалось, що хвилини такі довгі-довгі і гнітюче чекання триватиме безкінечно (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)