безконечник
БЕЗКОНЕ́ЧНИК, а, ч., рідко.
1. Те, що не має кінця.
Мов чайка, Що .. все кричить, і б'ється, й колесить, – Отак і Каїнова дума-скрута В тім безконечнику металась, билась Без виходу (І. Франко);
* У порівн. Хати, сонні і тихі, одну минеш, друга встає на дорозі, як безконечник (М. Коцюбинський).
2. Вид візерунка, схожого на спіраль.
Молодиці .. понашивали од злості таких безконечників, що потім прийшлось їм довго випорювать та розплутувати (І. Нечуй-Левицький);
Орнаментальні мотиви – “сердечка”, “кучері”, “баранці”, “безконечники” – мають симетричний уклад (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)