безмежжя
БЕЗМЕ́ЖЖЯ, я, с.
1. Безмежні простори.
Безмежжям лугів серед сонних лісів струміли тихі .. ріки (О. Довженко);
Про даль я мрію, про безмежжя хмарні (М. Бажан);
А корабель пливе в безмежжя синє, достиглі зорі крабами вп'ялись у чорний креп скуйовдженого неба (В. Стус).
2. перен. Надзвичайна глибина, сила вияву чого-небудь.
Самота... Безмежжя туги, нестерпний тягар відчаю... (І. Багряний);
Її [грекині] любов, така палка і вірна, була з безмежжям трохи не співмірна (Л. Костенко).
○ (1) До безме́жжя, у знач. присл. – безмежно, безкінечно.
Я був вражений до краю. До крайніх меж. До безмежжя (Ю. Смолич);
Сергій Подолинський належить до тих мислителів, яким доля дає дуже короткий час для творчості, але насичує його до безмежжя (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)