безмежний
БЕЗМЕ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не має видимих меж; безкраїй, безконечний.
Хоч тремтить ся темрява безмежна, але хто збагне її тремтіння? (Леся Українка);
Не видно живого – тільки небо та степ, а серед того безмежного степу тільки нас двоє мріє, як комашки (С. Васильченко);
Зелом проросли пустель сухі безмежні гони (П. Тичина);
Вчені виявляють загадкові об'єкти у безмежних космічних просторах (із журн.);
// Нічим не обмежений, не поставлений ні в які рамки.
Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло (І. Франко);
Зливаюся єством з оцим безмежним життям, п'ю сонце і вогкість (М. Грушевський);
Доки не був [Махно] отаманом, доки не мав безмежної влади в руках – ніколи не думав стільки про себе (О. Гончар);
Техніка – безмежна у своїх можливостях (М. Руденко);
Ці дні і ночі пригнічують мене і додають безмежних сил (В. Стус);
Безмежний час щось прикидав собі, на палець міряв небо при дорозі (М. Вінграновський).
2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття).
Піднісся [Сенько] й показав своє лице, що на нім проявлявся якийсь сум і безмежна доброта (Л. Мартович);
Він увесь сповнений безмежної відваги й глибокої віри в перемогу (П. Панч);
Якщо безмежна любов до пісні не народилася в мені разом з народженням, тоді прищепила її мені мати (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)