безневинно
БЕЗНЕВИ́ННО.
Присл. до безневи́нний.
“Отак безневинно і досталося [дісталося] Галі на горіхи”, – подумав він (Панас Мирний);
Не раз дрижали [стіни] від тяжкого плачу безневинно закатованих людей (Г. Хоткевич);
Хоч ви й начальство, а безневинно людей нема чого бить (В. Винниченко);
Відчував [джура] себе безневинно обвинуваченим (З. Тулуб);
Стоїш перед учителькою з міцно зціпленими губами і навіть усміхаєшся безневинно (О. Гончар);
– Простіть, моя людиночко дорогенька, бо це все від нервів, безневинно на чужих гріхах розпинають (В. Дрозд);
Реабілітовано пам'ять тисяч безневинно загиблих від репресій людей (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)