безпросвітний
БЕЗПРОСВІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який не має просвітку, позбавлений світла; темний.
Туман знов десь узявся, стирав верхами небо, долами поле і сіяв нудне щось і безпросвітне (М. Коцюбинський);
В грудневі безпросвітні ночі Читали в хаті букварі (А. Малишко);
* Образно. В безпросвітному мороці Ти став мені пастирем (І. Драч);
// Який не припиняється; тривалий, постійний.
Але дощ не безпросвітний. Вчора, наприклад, зовсім гарний і сухий був день (Леся Українка);
Ну, коли вже воно все закінчиться? Оце безпросвітне пияцтво, хабарі з могоричами? (В. Кучер);
Безпросвітні злидні гнали людей з Волині за океан (з публіц. літ.).
2. перен. Сумний, безрадісний.
Та смутна минулість безпросвітна відійшла у темряву віків (Н. Забіла);
Важкою, безпросвітною була доля наших жінок у давні часи (з газ.).
3. розм. Який відзначається великою мірою негативної ознаки.
Побалакавши з селянами, що прикидалися безпросвітними дурнями.., Шахай почув одинокий постріл недалеко (Ю. Яновський);
Андрієві було тяжко дивитися на цього відкривателя щастя в безмежній юдолі сліз, наруги й безпросвітних злиднів (І. Багряний);
Стій! Та це ж “хворий” Панько Судима! Ач як стриба, безпросвітне ледащо! (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)