безпросвітний
БЕЗПРОСВІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який не має просвітку, позбавлений світла; темний (про ніч і т. ін.).
Туман знов десь узявся, стирав верхами небо, долами поле і сіяв нудне щось і безпросвітне (Коцюб., II, 1955, 281);
В грудневі безпросвітні ночі Читали в хаті букварі (Мал., І, 1956, 312);
// Який не припиняється; тривалий, постійний.
Але дощ не безпросвітний. Вчора, наприклад, зовсім гарний і сухий був день (Л. Укр., V, 1956, 392);
Безпросвітні злидні гнали колись людей з Волині за океан (Ком. Укр., 10, 1959, 71);
Ну, коли вже воно все закінчиться? Оце безпросвітне пияцтво, хабарі з могоричами? (Кучер, Прощай.., 1957, 222).
2. перен. Сумний, безрадісний.
Та смутна минулість безпросвітна відійшла у темряву віків (Забіла, Промені, 1951, 15);
Важкою, безпросвітною була доля наших жінок до Великого Жовтня (Рад. Укр., 9.V 1957, 1).
3. розм. Який відзначається великою мірою негативної ознаки.
Побалакавши з селянами, що прикидалися безпросвітними дурнями.., Шахай почув одинокий постріл недалеко (Ю. Янов., І, 1958, 155);
Стій! Та це ж "хворий" Панько Судима! Ач як стриба, безпросвітне ледащо! (С. Ол., Вибр., 1959, 101).
Словник української мови (СУМ-11)