блават
БЛАВА́Т, у, ч.
1. Волошка.
Коло .. хати Зацвіли блавати (з народної пісні);
Де-не-де видніється .. синє чаруюче око блавату або квітка куколю (І. Франко);
Олена .. поспішає на подвір'я, де біля виполеного блавату, тупцюючи, розкошує корівчина (М. Стельмах);
Пишні блавати виходили до неї на стежку з золотої ризи (Б. Харчук);
Із-за Дніпра вечірньою годиною підвів мені коня через блавати (М. Вінграновський);
* У порівн. Над нами синь небес, як росяний блават (М. Рильський).
2. заст. Шовкова тканина блакитного кольору; взагалі шовк; одяг з такої тканини.
Має вона сукні, має і блавати (Сл. Гр.);
Та всі шовки, парчі, кармазини, блавати – се все, мов прах дорожній на жупани Проти великого спасення благодаті (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)