благодійник
БЛАГОДІ́ЙНИК, а, ч.
1. кого, чий. Той, хто надає комусь допомогу, підтримку і т. ін.; добродійник.
[Залєський:] Хто тебе з Зільбером звів? Я. Так ти замість того, щоб дякувати мені, своєму благодійникові, одурив мене (В. Собко);
Важко собі уявити, щоб Тарас не навідався до церковної парафії свого благодійника (Василь Шевчук);
Даруйте мені, благодійники, світло істини (І. Драч);
Ми – благодійники: утримуємо кілька дитячих будинків (з газ.).
2. Той, хто займається благодійністю.
Так, наприклад, батько – відомий благодійник – заснував лікарню для селян (з мемуарної літ.);
У день народження Андрея Шептицького пластуни вшановують пам'ять найпершого благодійника цієї молодіжної організації (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)