блатний
БЛАТНИ́Й, а́, е́, розм.
1. Належний, власт. злодіям, злодійський.
Він [циган] ридма ридав, слухаючи жалісливу блатну пісню (А. Дімаров);
Блатний жаргон;
// у знач. ім. блатни́й, но́го, ч., жарг. Злодій; професійний злочинець.
Того дня усі в'язні були похмурі. Навіть блатні не грали в карти (А. Дімаров).
2. Який забезпечується за допомогою протекції, підтримки.
Був навіть курйозний випадок, коли хтось із блатних ортопедів поїхав на з'їзд кардіологів (із журн.);
Поліцейські, незважаючи на більш ніж блатні зв'язки Дженні, маніжитися з нею не стали (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)