блекота
БЛЕКОТА́, и́, ж.
1. Трав'яниста отруйна рослина родини пасльонових з лілово-жовтими квітками й запаморочливим запахом.
Говорив Юрко і в пальцях крутив галузку сухої блекоти (С. Чорнобривець);
Клейко-пухнасте стебло блекоти має неприємний запах (з навч. літ.).
2. перен. Усе, що отруює, одурманює, притуплює розум.
– Признаюсь тобі, що й я в дечому буддист, тільки без тих латок, без того буддійського чернецтва, без тієї буддійської блекоти (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)