блимнути
БЛИ́МНУТИ, ну, неш, док.
Однокр. до бли́мати.
Над головою часом блимне ліхтар (М. Коцюбинський);
В очах [Саїда] блимнули бентежні вогні (Іван Ле);
– Гм, гм, – ображено блимнув на неї [молодицю] редактор, не знаючи, що й казати (О. Бердник).
◇ (1) Бли́мнути очи́ма (о́ком) на кого – що і без дод.:
а) недоброзичливо глянути на кого-небудь.
Жук тілько грізно блимнув очима, коли Попенко опинивсь за столом (Панас Мирний);
І хазяїн вийде рано, Блимне косим оком, Живота почуха, гляне, ніби ненароком (А. Малишко);
Левко не сподівався на таке нахабство. Він сердито блимнув очима на Дзвонаря (М. Стельмах);
б) швидко поглянути на кого-, що-небудь.
Кируша, не розуміючи, блимнув на нього [Зарубу] очима і почав швидко умиватися (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)