блимати
БЛИ́МАТИ, аю, аєш, недок.
1. тільки 3 ос. Світитися тьмяним нерівним світлом.
Де-не-де на розі вулиці блимала жовтавим світлом лампа (І. Франко);
Я на небо позираю – Сумно блимають зірки (П. Грабовський);
Гас у лампочці вигорів і вона ледве-ледве блимала і чаділа невигорілим копотом (В. Винниченко);
Ледь блимає самотній вогник свічки чи каганця (Василь Шевчук).
2. чим. Світити уривчасто, з перервами.
Клим .. не думав спати, блимав у темряві цигаркою (С. Васильченко);
Маяк блимає, булькає, погасає на мить (М. Хвильовий);
Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер).
3. перен. Раптово з'являтися і зникати.
Думки блимали, як брудні шкельця на сонці (П. Панч).
4. на кого – що. Кидати погляди, поглядати.
Яків раз по раз блимав на чоловіка (Панас Мирний);
Стаха хлипала не дуже переконливо, бо крізь розставлені пальці .. хитро блимало синє, як намистинка, око (Ірина Вільде);
Килина спідлоба блимала на Франку (С. Чорнобривець);
Ставав [Сава] у дверях .. і похмуро блимав звідти на барометр, повішений на стіні (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)