блискавиця
БЛИСКАВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те саме, що бли́скавка 1.
Надворі чорно; блискавиця поблискує (Марко Вовчок);
Десь далеко спалахнули відблиски грозових блискавиць (Я. Качура);
Із радісним буремним громом спадають з неба блискавиці (В. Стус);
За вікном страхітлива блискавиця розпанахала небо (О. Бердник);
* Образно. Миттю гніву блискавиця в очах потомлених пройшла (М. Упеник);
* У порівн. Як блискавиця, вразила її та краса чаруюча – впала пані без пам'яті (Марко Вовчок);
Як час іде! Літа – як блискавиці (М. Вінграновський).
2. Короткий спалах вночі на обрії без грому – відблиск далекої блискавки; зірниця.
Пливла над ними зоряна ніч, десь на обрії спалахували блискавиці (Ю. Мартич).
Словник української мови (СУМ-20)