блискавиця
БЛИСКАВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те саме, що бли́скавка 1.
Надворі чорно; блискавиця поблискує (Вовчок, І, 1955, 246);
В синіх хмарах миготять блискавиці… (Мирний, V, 1955, 265);
Ой, то-то не грім-громовиця. Не ясная блискавиця… А тільки це то з синього моря Першою обізвалась — вдарила "Аврора" (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 32);
Десь далеко спалахнули відблиски грозових блискавиць (Кач., Вибр., 1953, 324);
*Образно. Миттю гніву блискавиця в очах потомлених пройшла (Уп., Вірші.., 1957, 208);
*У порівн. Як блискавиця, вразила її та краса чаруюча — впала пані без пам’яті (Вовчок, І, 1955, 358).
2. Короткий спалах вночі на обрії без грому — відблиск далекої блискавки; зірниця.
Пливла над ними зоряна ніч, десь на обрії спалахували блискавиці (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 233).
Словник української мови (СУМ-11)