блискуче
БЛИСКУ́ЧЕ, присл.
Дуже добре, чудово, успішно і т. ін.
Року 1895 він [І. Франко] блискуче прочитав у Львівському університеті .. лекцію на тему “Наймичка” Тараса Шевченка (М. Коцюбинський);
Ми торжествували – перша атака була блискуче відбита (Ю. Збанацький);
Окремо треба згадати про переклади Т. Шевченка. Їх небагато, але зроблені вони блискуче (В. Русанівський).
Словник української мови (СУМ-20)